14 грудня 2024 р. магістранти групи ЗЛм-1-24-1.4д разом із доцентом кафедри світової літератури Юлією Вишницькою відвідали щойно відкриту в Українському Домі виставку сільських фотографій, картин та ікон "Наїв вільний". Експозиція вразила концепцією української національної ідентичності, атмосферою спогадів про "бабусеву-дідусеву хату", багатством символіки, колористики, тематики українського наївного мистецтва.
Відвідування виставки відбулося в межах програми науково-мистецького гуртка "Буття художнього твору у світовому літературознавчому континуумі".
Студенти діляться своїми враженнями від заходу:
Анна Петренко:
"Затишок. Ось так можна сказати про виставку, куди нас запросила Юлія Василівна. Ця творчість знайома нам, бо була в наших оселях чи будинках наших бабусь.
Про сільське мистецтво ніколи не говорили багато, проте воно було тихим і незмінно-постійним. Ці витвори наївні й життєві.
Нам необхідні такі виставки, як і потреба говорити про різні аспекти української творчості. Ми маємо лишатися свідомими власної ідентичності. Дуже дякую Юлії Василівні, що продовжує важливу творчу й освітню роботу 
"
"Андрій Журба:
"Відвідування виставки "Наїв вільний" ніби перенесло до рідного села. Картини, ікони, фотографії відчувалися на особистісному рівні, а нечасті, проте дуже влучні та цікаві коментарі в кожній залі органічно доповнювали загальну композицію. Ймовірно, найцікавішою видалася ідея скомпонувати народні ікони разом із фотографіями, що дало змогу по-новому подивитися на обидва світи - побутовий і духовний".
Олександр Кобилинський:
"Ця виставка нагадала один дуже важливий момент, що, здається, дуже вирізняє українців серед інших націй. Це постійне прагнення до краси. Моя тітка щороку думала, що б нового додати у двір — розмалювати миски і перетворити їх на грибочки, зробити маленьку огорожу зі скляних пляшок, поставити якусь фігурку з гіпсу тощо.
Це унікально, що навіть без великих статків люди не відмовлялися від естетизації свого простору, а навпаки шукали всілякі способи це зробити. Можливо, це одна з ідей, яку ця виставка мала передати.
Фото, яке мене потішило, — це група парубків і дівчат, ошатно вдягнутих й ось-ось готових іти «на гульки», швидше за все у пошуках кохання 
".
".Анастасія Антонюк:
"Мені сподобалась виставка, незважаючи на те, що я не фанат ікон, проте, дійсно, це наша спадщина, тому це було прекрасно 
Відчувається, що все в Українському Домі зроблено з любовʼю 
Після виставки пошуки затишного місця для обговорення побаченого були схожі на детектив
.
.Це було дуже культурно, інтелектуально і високо. Компанія дуже ніжна".
