Важко щось очікувати від мюзиклу, що має назву “Тигролови”. Єдине, на що можна орієнтуватися, це коротка анотація вистави та власні враження. Почнімо з першого. “Мюзикл «Тигролови» (за мотивами роману Івана Багряного «Тигролови») режисера Сергія Павлюка – це динамічна постановка із насиченою сюжетною лінією, де є любов, свобода та жага до життя.” – такий опис подається на офіційному сайті Театру оперети. І загалом перший номер якраз і справляє таке враження: він дуже динамічний, має вражаючу декорацію потяга-дракона, грається з народними мотивами та піснями, від нього віє життям. Але, на жаль, надалі вистава не дотримується цієї планки. Так, є ще кілька сильних номерів, є цікаві рішення з образами посіпак НКВДистів, що замість голів мають черепи круків, або химерного чи то духу лісу, чи то мольфара, який час від часу з’являється на сцені та б’є у свій барабан. Однак усе ж таки спірні рішення виділяються значно яскравіше: зовсім не значні для сюжету номери з піснями про Ельдорадо або танці гейш з оголеними спинами, і водночас немов обрізані кульмінація та розв’язка. Для мене головною проблемою цього мюзиклу стала видима орієнтація режисера на вимоги публіки, а не на відповідність тексту та його ідеї. Немає нічого поганого в тому, щоб щось викидати з першоджерела, а щось додумувати, однак коли це спрощує не лише форму, а й зміст, суть і глибину твору, звісно, це засмучує. Так, у кінці всі герої стають у ряд, беруться за руки та співають про те, що сміливі мають щастя, однак у цю сцену сил та оригінальності було вкладено значно менше, ніж в уже згадані танці японок (вибачте, але як-не-як відгук пише студент-японіст). У висновку маємо втіху від того, що українська класика набуває нових інтерпретацій і, сподіваюся, і нового читача, адже насправді багатьом у залі мюзикл сподобався. Не можна сказати, що це погана робота, однак, на жаль, окрім факту свого існування, вона не надто збагачує світ Івана Багряного.

 

Я вперше в житті була в опереті. Йдучи на мюзикл «Тигролови», я очікувала приголомшливих емоцій, однак цього, на жаль, не отримала. Я не можу сказати, що мюзикл поганий, зовсім ні. Декорації та спецефекти були неймовірними, деякі моменти мене, справді, так вразили, що навіть змусили плакати, актори теж добре виконали свою роботу. Проте було відчуття, що головна ідея саме цих «Тигроловів» полягала в чомусь іншому, не так, як у творі Івана Багряного. Те, що виносилось у романі на перший план, у мюзиклі відійшло на другий. Деякі пісні взагалі нагадували діснеєвські, проте варто зауважити що були й ті, які пробирали до мурах. Більшою мірою це були пісні НКВДистів. Також не зрозумілим було, нащо до мюзиклу додали деякі моменти, наприклад пісню і танець з японками. До того ж, ці образи якісь шароварно-стереотипні. Фінал для мене був неочікуваним, і не через різкий поворот сюжету. Я збагнула, що мюзикл добігає свого завершення тільки тоді, коли актори почали виходити на сцену та вклонятись залу.