Вітаю!

Знаєш, що я сьогодні подумала?

Що, напевно, найважчі слова для людини на війні – це не «дякую» і навіть не «тримайся». Найважчі – «повертайся».

Бо в них стільки всього, чого не скажеш одним реченням.

У них – чиїсь відкладені обійми, недопита кава, непрочитане повідомлення, яке дуже хочеться отримати вже не в телефоні, а почути наживо. У них – дім, де, можливо, досі лежать твої речі, улюблена чашка стоїть на своєму місці, а хтось подумки залишає для тебе світло.

Мені хочеться, щоб ти знав: тебе чекають не тільки великі й красиві слова. Тебе чекає звичайне життя.

Ранок, коли нікуди не треба поспішати. Гаряча кава. Розмова, яку можна не закінчувати через поганий зв’язок. Прогулянка без думки про те, що відбувається за кілька кілометрів. Смс «ти де?», на яке можна відповісти: «вже вдома».

Можливо, саме з таких маленьких речей і складається те, заради чого варто берегти себе.

Тому сьогодні я не буду говорити тобі пафосних речей. Просто скажу: бережи себе, будь ласка!

Ти потрібен комусь більше, а ніж можеш зараз уявити.

А ще дуже хочеться, щоб одного дня цей лист став просто старим аркушем паперу, який ти випадково знайдеш серед речей і подумаєш: «Ого, як давно це було».

І щоб у тебе в цей момент обов’язково промайнула думка – «Я повернувся»!

Яна ДЕМЧЕНКО,

Факультет української філології, культури і мистецтва Київського столичного університету імені Бориса Грінченка.

 

 

 

 

 

 

 

.