Дорогий воїне!

У такий нелегкий час ми постійно чуємо новини про війну, але за кожною такою історією є чиєсь справжнє життя. Бо за сухими словами «солдат», «фронт», «оборона» стоїть звичайна людина – зі своїми страхами, спогадами, мріями та людьми, яких вона любить.

Саме тому сьогодні я хочу сказати тобі не просто «дякую», а нагадати: ти для нас не цифра у статистиці й не далека постать із новин. Ти людина, завдяки якій у мільйонів інших людей є можливість жити, навчатися, обіймати рідних і мріяти про завтра. Хочеться, щоб ти знову опинився у своєму домі. Щоб після всього цього в тебе було «потім» – те саме звичайне життя, яке зараз здається таким простим і водночас таким цінним.

Я дуже хочу, щоб одного дня тобі більше не довелося читати такі листи, бо війна закінчилася, а ти просто повернешся додому. І щоб найбільшою проблемою того дня було не те, як вижити, а, наприклад, куди піти на каву і, що робити у вихідні.

Повертайся до своїх вулиць, до повсякденних дрібниць, до щирих розмов. Ми чекаємо не на гучні лозунги, а на твоє фізичне повернення в це звичайне життя. Щоб можна було просто бути поруч, будувати плани й повертати собі власний простір.

Нехай кожен твій рух там буде вивіреним, а дорога назад – найкоротшою з усіх можливих.

Бережи себе!

Повертайся додому!

Вероніка НОСАДЧУК,

Факультет української філології, культури і мистецтва Київського столичного університету імені Бориса Грінченка.

.