Дорогий воїне!
Вже в тім часі, коли ти був хлопчиком, що народився під місяцем, ця природа хотіла берегти тебе. Вона сповивала твоє молочно-солодке тіло материними руками, нашіптувала тобі перших пісень і розказувала легенди устами батька.
І сьогодні ти захищаєш її, свою, рідну. Не владу, не суху статистику. А душу. Ось чому я безмежно люблю тебе. Бо ти дотичний до суті. У цьому матеріялістичному світі тобі одному відомо – досі існує подвиг і героїзм, все ще є Бог, який випробовує нас для вічної битви.
Якщо ти зі степів, то напевно не один раз чув про козацькі хрести і могили, які лише якщо кинути боязкий неуважний погляд на них, скидатимуться на знерухомлені брили. Насправді, вони ворохоблять, вражають, вони все ще володіють, і я вірю, що для твого серця це (як і для мене) не порожні слова, що їх здатен здійняти легіт, а Віра. Переконання, що саме ці твої предки, де б ти не був і як би не почувався, готові зрушити могили, видерти всі затули, потривожити над собою землю і знов увійти в тіла нових людей, твоїх побратимів, аби попередити про щось чи заступити твоє життя, котре насправді буттям є.
Я так хочу дати тобі найпевнішу зброю, але вона вже в твоїх руках та грудях. Це любов, любов за знущання з якої треба помститися, яку треба утвердити, що ти і робиш кожного дня. Моя велика вдячність тобі, воїне, не повинна сягати якогось десятка сльозливих речень, я зобов’язана проявляти її щодень.
І коли ти скажеш, що ти просто чоловік, який щодня виконує свою роботу, я відповім – існують епохи, де кожна непомітна праця є подвижницькою. А твоя і поготів! Авжеж, плоть знищенна. Проте, ти споконвіку мав іншу броню – навіть не ту, що видали на службі. То непроникний, бойовий хітон переконань, з яким навіть колосальні вчинки можна здійснити з поривання. Цей покрив, цей природжений метафізичний панцир, робить безсмертним і я притягаю до тебе всю силу мистецтва, всю міць поезії, молитов, прози... коли ти знов стоятимеш на позиції або піджидатимеш в окопі. Прислухайся до кожного дерева, і навіть попри вибухи мін та численних канонад навколо, ти почуєш Голос цієї стихії, і явиться тобі іншим світлом, все, що оточує. Я не знаю якої ти релігії, але певна, що ти маєш цей світогляд, що в крові твоїй, твоїх жилах бринить завзяття поколінь. Я не будую ілюзій, я переконана, що тобі складно. Ти подарував мені все, кожен мій подих, який міг зупинитися ще 2013 року. Я знаю, що тебе мало ким є заступити, бо дійсність збудувала багато відступників, ренегатів і боягузів. Але ти не такий. Ти завершуєш недокінчене діло, кажуть є карма… ми вихаркуємо її. За всі ці зради, які були щонайменше від століття XVII, нашими жилами збудовано цю чорну діру, і тільки ми єдині в світі (!), я серйозно, здатні її здолати.
Мені начхати на передбачення «політиків-паралітиків», як каже Ліна Костенко. Просто ти це робиш для моїх дітей, для нашого майбутнього. І вся моя совість, всі мої сили допомагають тобі. Я дуже прагну, щоб ти відчув це тепло холодної ночі, коли йдеш на завдання, коли стоїш під пронизливим вітром, під завірюхами, нехай це благочинне полум’я поваги і низького уклону, не рабського, а щирого, зігріє тебе.
Я не роблю жодних прогнозів, не кажу, щоб ти якомога швидше повернувся додому… Я не знаю, коли це буде... але мені кожен із вас, справді, не байдужий. Надзвичайно сумно, що я маю завершувати цього листа, бо скільки всього щодня перевертається в моєму єстві, мій меч – це слово. Я філолог. І я пообіцяла тобі: кожного дня його вістря буде спрямоване проти наших ворогів. На знищення зла і на тріюмф твоїх струджених, але сильних рук, того меткого зору, повсякчасного пильнування і плекання тисяч твоїх земляків.
Ми зобов’язані перед тобою, хоча далеко не всі розуміють цей обов’язок. Я виконаю все від мене залежне, щоб ти почувався краще. І то не просто фраза, я потопаю в твоїй вдачі, твоїй розкішній відвазі, в подвигах повсякчасної воєнної рутини, яку ти перетворив на доктрину і це правильно. Маю на себе докір. Він рухає мною вперед і вперед. Націю творить вогонь (Істини) і знищена брехня. На попіл до Перемоги, мій Соколе! Справедливий, бо хижак сокіл.
Вікторія СТЕЛЬМАХ,
Факультет української філології, культури і мистецтва Київського столичного університету імені Бориса Грінченка.
.