Шановний захиснику чи захиснице!

Пишу ці рядки із щирою вдячністю, яку важко передати словами. Хочу, щоб Ви знали: тут, у тилу, про Вас пам’ятають, за Вас хвилюються і Вами пишаються. Кожен Ваш день на передовій – це подарований нам спокій, можливість вчитися, мріяти й будувати плани на майбутнє. Можливо, Ви іноді думаєте, що про Вас забувають, поринувши у власні клопоти. Але це не так – ми пам’ятаємо про Вас завжди. 

Найголовніше, чого я хочу, – щоб Ви повернулися додому живими. У тяжкі хвилини обов’язково пам’ятайте, що на Вас чекають, і не просто чекають, а живуть цим очікуванням, рахують дні й вірять у зустріч. Я бажаю вам колись повернутися до того життя, яке було у Вас до війни. Можливо, воно буде інакшим, але у таких як ви людей – велике майбутнє. Думаю, після перемоги ми зовсім по-іншому цінуватимемо кожен звичайний, мирний день. Можливо, вам зараз здається, що довоєнне життя залишилося далеко позаду і ніколи не повториться, але я хочу вірити, що це колись все ж буде… Тихі спокійні ранки, коли прокидаєшся від співу пташок, сімейні посиденьки за столом, розмови про звичайні буденні речі, відсутність тривожних повідомлень про війну. Хтось із вас мав улюблену справу, яку довелося кинути через війну, тож я бажаю вам колись її відновити. 

Дякую за мужність і рішучість боронити те, що нам дороге, – нашу землю, наш дім, нашу свободу. 

Бережіть себе, будь ласка, адже Ви потрібні комусь більше, ніж можете собі уявити. Бажаю міцного здоров’я та витримки. І нехай серед буднів війни у Вас будуть маленькі хвилини радості, наприклад, хороший лист чи дзвінок від рідних, привітне слово побратима чи щось несподіване, але дуже приємне.

Ми завжди поруч і будемо допомагати не зважаючи ні на що!

Слава Україні!

Анна ТАТАРЧУК,

Факультет української філології, культури і мистецтва Київського столичного університету імені Бориса Грінченка.

.