Мене звати Діана, я студентка першого курсу філологічного факультету. Щодня я читаю чимало книжок, відвідую лекції різних викладачів і спілкуюся з одногрупниками - усе це здається таким звичним. Але варто замислитися – і розумієш, що наше студентське життя таке лише завдяки тому, що ви зараз бороните країну. 

Тут, у теплих аудиторіях, ми сперечаємося про вірші та прозу, пишемо конспекти й будуємо плани на майбутнє. А у вас – зовсім інша реальність, де кожна хвилина наповнена ризиком, холодом і напругою. Я не можу уявити, наскільки це важко, але серцем відчуваю, що за вашою стійкістю криється величезна любов до життя, до рідних і до нашої землі. Мені хочеться, щоб ви знали, що ми пам’ятаємо про вас. У кожному нашому сміхові на перерві, у кожній студентській мрії є частинка вашої самопожертви. І це велика відповідальність для нас – берегти те, що ви захищаєте. Дякую Вам за вашу мужність і людяність. Я щиро бажаю вам сили, здоров’я і швидкого повернення додому. Нехай там, де ви є, завжди буде відчуття, що вас чекають, люблять і цінують.

З повагою – Діана Козак, студентка 1 курсу Факультету української філології, культури і мистецтва Київського столичного університету імені Бориса Грінченка