Дорогий захиснику!

Насамперед хочу подякувати Вам за те, що я можу навчатися, працювати, бачитися з рідними й друзями, просто жити.

Я не можу повністю уявити, наскільки важко бути військовим. Я не була там, але мала друга, який пройшов через багато випробувань, і бачила, якими є їхні наслідки. Коли прокидаєшся від звуку вибухів і стрілянини, а потім розумієш, що то був лише сон у потязі… Коли вночі тіло здригається від усього пережитого. Коли неможливо поділитися тим, що болить усередині, бо не можеш це розповісти вголос. Коли замість того, щоб сказати все, про що думаєш, обираєш мовчати і переживати це самотужки. Знаю, як це чекати людину 3 роки з полону і нарешті  побачити її на обміні. Лише трохи торкнувшись цього, я зрозуміла, наскільки це важко. Я знаю, що кожен день для Вас – це виклик, що доводиться боротися не лише зі зброєю в руках, а й із втомою, страхом, холодом, сумом за рідними. Але попри все це Ви залишаєтеся на своєму місці, тримаєте оборону й захищаєте нас. Це справжній подвиг, сила якого надихає і змушує цінувати кожну мить мирного життя.

Саме тому я безмежно вдячна Вам. Хоч я й не знаю Вашого імені, знаю одне: завдяки Вам я сплю спокійно і вірю, що буде завтра. Завдяки Вам я не втрачала рідних і близьких. І завдяки Вам я взагалі жива.

Вдячність – це найменше, що я можу Вам подарувати. Для мене немає слів, які б змогли описати, наскільки важливу місію Ви виконуєте. Ви – фундамент України. Без Вас не було б нашого сьогодення і майбутнього.

Дякую Вам! 💙💛

З повагою – Валерія Желєзна, студентка 1 курсу Факультету української філології, культури і мистецтва Київського столичного університету імені Бориса Грінченка