Дякую тобі, воїне, що пішов захищати мене та моїх близьких. Не можу уявити як тобі важко робити таку справу, як захищати нас в холоді та в спеку. Важко бути  так далеко від рідних і близьких. Це відчуття пригніченості, відчаю, втоми… Можливо, ти не бачиш результату чи змін, але цивільне життя змінилось. Ми, українці, дбаємо про чистоту рідної мови. Українську  мову вчать і за кордоном. Тому в кожній нашій дії, в кожному слові є результат, що веде нас до перемоги, до незалежності та об’єднує всіх нас, як і наша мова.

Ти стоїш на захисті своєї країни, дому, рідних, та близьких. Завдяки тобі Україна досі жива і буде жити, і згинуть «наші вороженьки, як роса на сонці..»

Дякую за можливість вивчати рідну мову та історію, дякую за можливість жити, прокидатися щоранку вдома, а не тікати. Дякую за спокійні вулиці без москальської навали. Дякую за синьо-жовтий прапор, що майорить скрізь. Не лише в Україні, а й в усьому світі.

Завдяки твоїй мужності, хоробрості. Про Україну говорять, допомагають,  її знають в усій Європі та Америці.

Дякую, що “Київ за три дні” лишився лише пустою мрією москалів. Весь світ у захваті від вас. Повертайтеся живими, ми вас чекаємо!

З повагою - Ткач Яна, студентка спеціальності «Історія та археологія» Факультету суспільно-гуманітарних наук Київського столичного університету імені Бориса Грінченка