Вітаю, шановний воїне!

Написання цього листа – невдоволене визнання того, що мої слова не можуть повністю виразити величезну вдячність, яку я відчуваю до Вас та всіх ваших побратимів зі Збройних Сил України! Хочеться викласти на папері всі думки, що накопичилися за цей тривалий і складний період, але зібрати все докупи під час написання – не вдається.

Я неймовірно поважаю Ваш вчинок – стояти на захисті нашої країни, боронити нас та наші тихі ночі.  Хочу висловити велику вдячність за Вашу сміливу оборону нашої країни від тих, хто, мовляв, хоче внести сюди ідеалізм та порятунок. Якщо вони так нещиро хочуть поділитися своєю «допомогою», можливо, їм слід подивитися, як це робиться правильно у Вас, на передовій. Ось справжній приклад порятунку, справжній приклад героїзму.

У дитинстві я обожнювала мультфільми з супергероями, завжди мріяла про те, аби вони були в реальному житті. Моє бажання втілилося, шкода лише, що у такій жахливій формі. Проте це правда – Ви наш герой. Мій герой. Людина, що вкладає у захист держави найцінніше, що має – життя.

Я не уявляю, наскільки сильним треба бути, аби кожен день проживати такі труднощі, проте ця сила відчувається. Повірте!

Українці пишаються тим, що можуть продовжувати життя на Батьківщині, бо знають про своїх захисників. Уміння продовжувати день у день боронити землю в умовах нестабільності, що вимагає великої міри стійкості та внутрішньої сили. Незважаючи на труднощі, Ви продовжуєте свою щоденність з великою волею до життя. Ви робите свою справу, намагаючись створити краще майбутнє для себе, для нас, для своєї сім’ї, навіть у важких обставинах.

Звісно, в росії найкращі військові стратегії – це сховатися в Криму і виглядати звідти так, наче вони вдома. Це як у дитинстві, коли ти думаєш, що якщо  заплющиш очі, то тебе ніхто не бачить.

Я навчаюся в Київському університеті Грінченка на факультеті журналістики і завдяки Вам маю можливість виходити в університет на очне навчання пару разів на тиждень. Я вчуся для того, аби теж змогти внести свою часточку в боротьбу з росією. Хоча б на інформаційному фронті боронити зло, долати ІПСО й російську пропаганду. Хочу активно розповідати про наших воїнів і, сподіваюся, зможу розказати про Вас – того, хто читає ці рядки. Завдяки Вам у мене є можливість розвиватися і рухатися вперед, дякую Вам!

Я не уявляю, як Вам тяжко дається кожен день! Не знаю, чи лишився у Вас страх, принаймні за себе. Чула, що багато воїнів нині відчувають лише злість і ненависть – бажання розчавити ворога.

Та пам’ятайте, що ми з Вами! Ми намагаємося бути такими ж рішучими, як Ви, робити будь-що, що є у наших силах, аби діяти з Вами в команді. Саме Ви наближаєте нашу перемогу, просуваєте мирне небо на заміну темним хмарам.

Прошу, не втрачайте надії й оптимізму. Йдіть у бій рішучо і з бажанням прострелити ворогу його генетично-невдале морденя.

Щиро сподіваюся, що Ви хоч раз посміхнулися під час прочитання цього листа, а якщо ні – зробіть це просто зараз. Ну ж бо, посміхніться! Вам так личить посмішка, і хочеться бачити її завжди. Знаходити позитив у такі страшні дні – складно, але книга «Полліанна» навчає знаходити привід для радощів навіть у найгірших днях. Якщо Ви не знайомі з цим шедевром – приїжджайте, я обов’язково подарую Вам цю книгу і запрошу на чашечку кави!

Я чекаю на Вас удома! Бережіть себе, не забувайте про своє здоров’я, про себе, як людину! А ми – українці, будемо вірити у Вас і діяти на українському фронті у вашій команді!

Слава Україні!

Вероніка Резніченко, студентка 3-го курсу Факультету «Журналістика»