Привіт, Воїне!

Звертаюся до тебе, уявного N, як до збірного образу українського військового.

Дякую!

І, певен, не треба додаткових слів, аби висловити увесь вир моїх емоцій.

Дякую за сонце, що його я бачу не через призму російського стягу.

Дякую за можливість будувати плани на майбутнє.

Дякую за те, що можу й досі вільно чути український славень на вулицях рідного міста.

Дякую за можливість казати «Коли…», а не «Якщо…».

Дякую за те, що й досі є куди донатити, а не організовувати партизанські загони.

Дякую за можливість сміятися над росією, створювати меми та тримати інформаційний фронт.

Дякую за те, що й досі можу прогулятися парком «Наталка», що на Оболоні, без остраху наступити на міну.

Дякую за повітря. Чисте та вільне.

Дякую за можливість тобі довіряти.

Дякую за впевненість у завтрашньому дні.

Дякую за мою безпеку.

За моє врятоване життя.

Дякую за все.

Бережи себе!

Бережи Україну!

А тил працюватиме для тебе.

Скоро побачимося в мирному житті, український Воїне!

Зі щирою вдячністю Олександр Марченко, студент факультету журналістики, Київського університету імені Бориса Грінченка