Мої Воїни, мої рідні! Не знаю, за яких обставин ви читаєте цього листа, але впевнена, що він для вас стане маленькою підзарядкою та стимулом у боротьбі. 
Так склалось життя, але сьогодні я знайома з багатьма вашими побратимами, можливо, саме один або декілька з них зараз читають ці слова. Дякую вам за те, що об’єднали нас, дали нам віру в те, що разом, незалежно від віку, статі, професії та статусу — ми міць! Ми всі об’єднані однією метою, як ви на полі бою, так і ми в тилу. ПЕРЕМОГА — заради цього ми з вами вже восьмий місяць стоїмо на ногах, які не згинаються в колінах! Я знаю, вам важко, але ви тримаєтеся. Кожен день для нас з вами — це болючі втрати та перемоги, здобуті великою ціною. Кожен день, як ціле життя.
Кажуть, що українська армія за рейтингом є 19 у світі і це неправда. Ви перші! Ви перша Армія світу, тому що готові покласти все, щоб захистити свій дім, батьків, дружин, дітей друзів та простих людей, яких не знаєте. Сьогодні ви, Воїни, доводите, що за свою Батьківщину та свободу готові покласти душу й тіло. Я безмежно пишаюся тим, що дихаю тим повітрям, яким дихаєте ви, ходжу по землі, якою ходите ви. Для мене честь, хоч декілька хвилин поспілкуватися з вами, просто сказати “привіт”. Після проведення часу з такими Людьми, я відчуваю, наче у мене виростають крила, я пишаюся вами, вашим духом та незламністю.
У мене бувають такі моменти розчарування, маленькі невдачі, от знаєте, коли руки опускаються і хочеться все закинути. Тоді я згадую ЗСУ, Азовсталь та підтримку незнайомих, але таких рідних бійців, і розумію, що здаватись — це не ген українців! В такі часи, я і сама відчуваю, що маю таку силу, яка здатна знести все. Дякую, ще за те, що вселяєте в мене це відчуття!
Знаю, у вас не так багато часу, щоб читати величезні листи, бо я можу писати і писати, але головне — це безмежна подяка, моя та всіх українців! Кожного для ми молимось Богові за ваше здоров’я, просимо сил у цій боротьбі та допомагаємо в тилу всім чим можемо, що Ви, рідненькі скоро вибороли перемогу!
Знайте, моя віра у вас та вашу силу така ж незламна та міцна, як Азовсталь! 
Моцик Віталіна, студентка Київського університету імені Бориса Грінченка