Привіт, солдате! Пишу вам я, студентка 2 курсу.

Не знаю, чи могла б так називатися, якби не ваша мужність та звитяга.

Пам’ятаю, той жахливий ранок: бабуся заходить до кімнати з одним словом, якого я не очікувала почути: «Почалося». А потім тиша. Чесно кажучи, не повірила їй, подумала, що хтось піротехнікою зранку грається, тому продовжила спати. Але раптом за дверима почула переляканий голос мами. Це змусило мене перевірити стрічку новин, щоб заспокоїти себе, а потім і рідних. Ніколи не забуду той холод, який прокотився тілом після заголовку першої публікації: «росія почала повномасштабне вторгнення на території України».

Є вислів: героями не народжуються, ними стають. У холодну, лютневу ніч відбулося народження тисячі героїв. І ви ‒ один із них. Не знаю, де й коли війна запопала вас: можливо, ви були в ліжку й так само, як і я, не вірили в те, що відбувається, або ж уже стояли в черзі за зброєю, чи у військовій формі й чекали наказу. Напевно, вам, як і всім нам, було страшно. Страшно за себе, свою сім’ю, країну. Та страх не закрив вам очі, не затуманив розум. Замість того, щоб стати заручником реальності, ви стали творцем майбутнього.

Від щирого серця хочу подякувати вам за спокійний сон. Ніколи не думала, що у 18 років буду так цінувати кожну хвилину сну. Дякую вам, що маю можливість жити під блакитно-жовтим стягом та не боятися спілкуватися українською мовою. Дякую, за вашу незламність та мужність. Дякую, за звільнені території, за спасіння людей з окупації.

Щоранку я прокидаюся та дякую ЗСУ за новий день. Ви цього не чуєте, але це, насправді, так. Щодня з великою повагою та вдячністю згадую про вас. Радію з того, що нарешті ви дізнаєтеся про мою безмежну вдячність.

Також хочу дещо попросити: будь ласка, бережіть себе! Лютневий холод ваших очей колись обов’язково засяє промінням теплого кримського сонечка.

Я пишаюся тим, що я українка. Захоплююся вами, тією рішучістю та волею, без якої не було б України. Ви ‒ герой, який увійде в підручники з історії як борець за нашу свободу.

Дякую уклінно за нескореність!

З безмежною вдячністю та повагою,

Студентка 2 курсу, Дарія Руденко Київського університету імені Бориса Грінченка