Не знаю, із чого і як розпочати, але хочу спробувати. Сподіваюся ми скоро зустрінемося і я віддам тобі цей лист особисто. Знаю ти не любиш такі гучні слова на твою адресу, та як ніхто інший заслуговуєш на них. 

Я хочу подякувати тобі і твоїм побратимам за всю ту мужність, стійкість, сміливість. Просто кажучи, ви всі супергерої нашого сьогодення.

Ти, як і інші воїни, із першого дня повномасштабного вторгнення на нашу територію став на захист незалежності і свободи Батьківщини. Пам’ятаю, як зранку 24 лютого ти хвилювався, що не можеш потрапити до своєї військової частини. Навіть тут не розгубився та знайшов вихід: пішов до місцевої частини, не знаю, де ти зараз, та сподіваюся, що із тобою все добре. Ніби титан тримаєш все це на своїх плечах. Як ніхто інший, ти підтримував мене того тяжкого ранку…я пам’ятаю твої слова: «Тобі немає чого хвилюватися, заспокойся, ти в безпеці!». 

Я знаю, як тобі важко і хочеться бути частіше з родиною. Я так само, як твої рідні, завжди поруч, як би далеко ми не були. 

Сподіваюся, що скоро ти і всі інші герої нашої неньки України повернуться до своїх домівок. 

Дякую за спокійні й тихі ночі.

Дякую за вашу мужність.

Дякую за кожен ранок.

Дякую за можливість бути вдома.

Дякую за можливість вчитися.

Дякую просто за те, що ви тримаєтесь!

З любов‘ю та найщирішими побажаннями   Валерія Науменко,

студентка Київського університету імені Бориса Грінченка, факультету журналістики