Пишу  вам з тилу.  Та промовляю: Дякую. Адже завдяки вашим зусиллям я можу спокійно навчатися та прокидатися зранку. Знаю, що життя тут відрізняється від того, яким воно є там - на передовій. Саме там вирішуються людські долі. Ви б'єтеся за Україну, незалежність і волю для усіх наступних поколінь. Абсолютні герої. Люди з великої літери. Наші янголи. Дякуємо усім, хто бився за Україну в минулому. І усім, хто б’ється за неї тепер. Усім, хто перемагав тоді. І усім, хто неодмінно переможе зараз.

 Дякую усім медсестрам та медбратам, усім працівникам Укрзалізниці, усім волонтерам, бо саме ці люди сьогодні можуть впевнено назвати себе захисником чи захисницею країни. Окремо хочу подякувати моєму тату, який в перші дні війни пішов в територіальну оборону міста,  який в цей страшний день, 10.10,  був у центрі Києва та надавав до медичну допомогу постраждалим. Також неймовірно вдячна дядьку Сергію Бокшаню, за те, що боронить нашу державу на сході та ризикує власним життям заради майбутнього України.

Та не забуваємо про тих, кого вже немає з нами, і кожного дня вшановуємо їхню пам'ять хвилиною мовчання.

Українці це прекрасні люди з неймовірною силою та сміливістю, що вони містять в собі. Віримо в перемогу, в ЗСУ та в Україну, адже добро переможе зло, а світ - темряву!

З повагою та вдячністю Олександра Міняйло, студентка І курсу Київського університету імені Бориса Грінченка, факультету української філології, культури і мистецтва