Лист солдату 

Привіт!

Ми з тобою не знайомі, та скоріш за все, що ми ніколи не бачились…

І я не знаю, хто ти і звідки, хоча наразі це не так важливо.

Знаю, що ти мужньо захищаєш наш народ і нашу країну, щосекунди ризикуючи власним життям. Дякую, що я прокидаюся у власному ліжку свого дому, дякую, що вся моя сім’я жива і здорова. Війна - це страшно, це складно, вона не питає ні віку, ні статі, ні імені, а поглинає все… Ви стіна, яка зупиняє та стримує її руйнівну силу, а ти той, хто приймає удари на себе, не дозволяючи їй забрати твою країну, народ  і твоїх найрідніших людей, які, безсумнівно, щоночі моляться за те, щоб ти повернувся додому, моляться за твоє життя. Ви наші янголи, які віддають себе і тим самим відкривають нам двері у майбутнє, що стоять на варті нашого сну і оберігають нас. Тобі складно, я розумію, але, будь ласка, не забувай, що ти герой, що ти не забутий і не покинутий, а вся Україна вірить у тебе. Ти щодня проходиш тяжкі випробовування, а тому не здавайся, не опускай руки і знай, що я поруч. Можливо, не фізично, але душею і серцем я пірнаю в це пекло з тобою. Дякую, за твою мужність, за твою відвагу і волю, що запалюють вогонь сили у тобі, який дає наснаги боротися і перемагати. 

Частинка мого серця належить тобі, бо ти той, хто захищає його від смерті, і захищаєш тисячі, навіть мільйони таких сердець.

Я ніколи раніше не писала таких листів, а тому цей лист зрошений сльозами болю, поваги, гордості і вдячності.

Будь сильним, будь собою! Прошу, не дай війні зламати твій дух, не дай згаснути тому вогнику в душі. Можливо, ми колись зустрінемося, а, можливо, навіть не подивимось одне одному у вічі, але ти будеш пам’ятати цей лист, а я буду пам’ятати тебе. 

Дякую за тихе зоряне небо над моєю головою. Дякую за все…

Тримайся і повертайся живим!

Якнайшвидшої перемоги! 

З любов’ю та щирою подякою Анастасія Пуремчук, студентка Київського університету імені Бориса Грінченка, спеціальність: «Фізична терапія, ерготерапія».