1 жовтня 2025 р. в Національному музеї літератури України відбулися виїзні практичні заняття з авторської вибіркової дисципліни доцента кафедри світової літератури Юлії Вишницької "Літературні музеї Києва, України, світу: наживо та віртуально".
На практичному занятті третьокурсниці груп ЖУРб-2-23-4.0д, ВСРб-1-23-4 та ВСРб-2-23-4.0д 0д Факультету журналістики обирали один з експонатів музею й придумували способи, як зробити його топовим, застосувавши, зокрема, інтерактивні методики. Також студентки розмірковували над тим, що заважає музею бути популярним серед молоді, і пропонувати альтернативні рішення.
Ще однією частиною занять була авторська екскурсія, натхненно й фахово проведена співробітниками музею: екскурсовод Наталія Петренко ознайомила з історією експонатів, розкривши цікаві деталі щодо постатей і артефактів музею, а заступниця директора з наукової роботи Музею Наталія Бондар поділилася особливостями функціонування архіву, який налічує понад 100 тисяч експонатів, пошуком розв’язання проблем, які постали перед музейниками в час війни з російським агресором.
Ось які відверті відгуки про Музей літератури написали студентки:
Марія Чигрина:
Національний музей літератури України тішить великою колекцією експонатів та будівлею, проте, на жаль, не виправдовує очікування. Спочатку розповім про переваги музею. По-перше, колекція експонатів справді вражає: у музеї можна дізнатися як про літературну спадщину України-Русі, так і про сучасні здобутки наших майстрів слова. По-друге, співробітниці музею справді є фахівчинями в музейній галузі, тож екскурсія, яку вони провели, була дуже інформативною. По-третє, приміщення дає незабутнє відчуття причетності до історії. Та, на жаль, музею не вистачає сучасного духу. На мою думку, музей має бути не лише зберігачем інформації, а й простором, де письменники можуть розвиватися і творити новітню історію української літератури. Свого часу це місце було осередком звершень української письменницької еліти, тож музеєві варто переосмислити свою концепцію. Мистецькі події, літературні вечори, презентації книг та інші інтерактивні заходи мають проводитися не лише для спілки письменників, а й для всіх інших, хто пише або ж просто цікавиться літературою. Залучення молоді, можливо, сприяло б новому розквіту української літератури.
Олена Долга:
Експозиція продумана до дрібниць. Вона не лише демонструє рукописи та особисті речі письменників, учнів та викладачів Колегії Павла Галагана, а й майстерно створює тогочасну атмосферу. Однак, мені здається, потрібно розповісти історії більшості експонатів текстово або за допомогою QR-кодів, щоб кожен міг прочитати/прослухати, що це за книга/лист тощо. Безумовно, були підписані експонати, але не всі.
Другим фактором, чому цей музей не такий популярний серед молоді, є те, що немає молодих працівників. Для мене, як студентки, що навчається на видавничій сфері й хоче пов’язати своє життя з книгами та історією, музей виявився не тим, що я очікувала. Інформація подається саме так, як екскурсовод знає або вивчив. Тому траплялася інформація, яку можна було б пропустити або розказати коротко. Як на мене, молоді працівники краще б працювали з молодшою аудиторією.
Відсутність чогось нового — це третій фактор. Я зараз не кажу про нові книги, однак, якщо це Музей літератури, було б дуже круто зробити ще одну залу сучасної літератури, де показати сучасний літературний процес. Знову ж таки, ми повинні вивчати історію, що і як було раніше, але це не позбавляє того факту, що ми повинні також знати, що відбувається зараз. Велика кількість письменників, які працюють у різних жанрах, живуть і творять зараз. Ми могли б поговорити про Іларіона Павлюка, Сергія Жадана та інших. Історія, на жаль, циклічна, доля, яку переживали письменники тоді, переживать письменники і зараз. І, напевно, останнє, але дуже важливе для нашої молоді — музей веде сторінки у фейсбуці та інстаграмі. На жаль, більшість молоді зараз сидить у ТікТоці та інших соціальних мережах. Щоб здобути популярність, музей повинен заявляти про себе в цих мережах. Щоб постійно мати відвідувачів і щоб це була різноманітна аудиторія, музей має змінитися й додати інші соціальні мережі. І тут ми знову стикаємось із тим, що немає молодого персоналу, який міг би цим займатися та створювати контент задля популярності.
Олександра Коноховець:
Сьогодні ми відвідали Національний музей літератури України, де я була й раніше. Екскурсоводу вдалось відкрити по-новому музей для мене, я дізналася дуже багато деталей та корисно провела час. Пані Наталя дуже гарно розповідала, оскільки це досвідчена й залюблена у свою справу фахівчиня. У музеї багато експонатів, копій книжок та рукописів видатних людей. Чудово, що музей може працювати під час війни, оскільки зібрані в ньому експонати допомагають дізнатися щось нове або подивитись на вже відоме з незвичного ракурсу, особливо якщо ви потрапите на хорошу екскурсію.
Головна проблема — музей говорить до молодих людей мовою старших поколінь у форматах, які не викликають бажання взаємодіяти. Комунікація обмежена переважно Facebook’ом, простір залів побудований довкола споглядання, а не участі, візити не прив’язані до часу, коли молодь реально вільна, і немає відчуття, що тут можна бути не лише відвідувачем, а й співучасником. Рішення — змінити структурну логіку подачі. Запровадити короткі вечірні заходи (35–40 хвилин), які повторюються регулярно, відкрити музей для форматів open mic, поетичних читань і камерних зустрічей. Паралельно винести музей у TikTok, Reels і зробити серію динамічних відео на основі фондів. У самому просторі — додати хоча б одну точку «контакту з експонатом» на зал: скан, звук, дотик, коротку гру або фотоакцент. Молоді не бракує інтересу — їй бракує точки входу. Якщо музей стане місцем дії, а не тільки споглядання, він автоматично отримає другу хвилю аудиторії без втрати своєї ідентичності.
Софія Назарова:
Національний музей літератури України мало відомий молодій аудиторії, бо його основна комунікаційна платформа — здебільшого Facebook-сторінка. Там викладаються переважно фотозвіти дітей на екскурсіях та формальні дописи. Для молоді це виглядає нецікаво. Музею потрібно публікувати якісні цікаві фото експонатів, робити провокативні дописи, знімати та викладати відео. Також треба створити офіційний сайт та зареєструватися на більшій кількості соцмереж, адже Facebook є найменш популярною з усіх для молоді. Національний музей літератури України має великий потенціал стати цікавим для молоді, але зараз його популярність обмежується лише Facebook’ом та Instagram’ом і надто формальним стилем комунікації.
Вікторія Білоножко:
Сьогодні я відвідала Національний музей літератури України. У нас була екскурсовод Наталія Петренко, яка розповідала про експонати та письменників аж 1,5 години. Я б не сказала, що це була найкраща екскурсія в моєму житті. Було багато нового, чого я не знала, але через подачу вся інформація не відкладалася в голові. Єдине, що я запам’ятала — це те, що сходами музею ходив Симон Петлюра, також тут був Вінграновський, а ще одна співробітниця музею була одногрупницею Чорновола. Багато було «води» та непотрібної інформації, яка знуджує. І не важливо, як емоційно і захопливо розповідала екскурсовод — якщо інформація не цікава, то навіть усмішка на обличчі оповідача не зробить її цікавою. Розповідь була насичена вторинною інформацією, яка не орієнтована на молодь. Це зовсім не створює зацікавленість, а навпаки відштовхує.
Національний музей літератури України не є популярним. Про це свідчить те, що на мій запит у гуглі «куди сходити у Києві?», інтернет видає парки, пам’ятки та музеї, але серед них немає саме цього музею. А це, на хвилиночку, музей національного рівня! Також у них не працює сайт і тому аудіогіди по к’юаркодах біля пам’яток також не працюють. Є ж фейсбук! Але ця соціальна мережа не є просунутою серед молоді та навіть міленіалів, тому ніяк не популяризує музей. Також у приміщеннях будівлі відбуваються всілякі події, які висвітлюються у фейсбуці, але вони не є цікавими. Також у соцмережах важко подивитися, які там є експонати, аби зацікавитись музеєм.
Щоб виправити всі ці проблеми треба кілька кроків.
1. Відновити роботу сайту та к’юаркодів.
2. Замінити літніх гідів на молодь (таке практикують у Луцьку).
3. Завести сторінку в ТікТоці й грамотно її вести. Ці та інші платформи точно допоможуть у просуванні самого музею, експонатів та подій, які відбуваються в залах.
4. Проводити в музеї події на кшталт презентацій новинок книг, бестселерів, можливо навіть книжкові клуби, дискусії, семінари, але цікаві, а не просто від всіляких ноунеймів.
Після екскурсії ми дискутувати на тему побаченого та висловлювали свої враження. Ми обговорювали експонати та способи популяризації музею. Сподіваюсь, у майбутньому це місце стане таким, що захочеться повернутись знову.
