18 травня уся Україна відзначає День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
У цей день 1944 року розпочалася депортація кримських татар, яка тривала до початку червня. За офіційними даними, з Криму було депортовано 183 144 тисячі кримських татар; за татарськими джерелами – 228 500, з яких упродовж лише першого півтора року померло близько 110 тисяч осіб. Людям на збори давалося від декількох хвилин до півгодини, з собою дозволялося взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Більшість майна залишилася і була конфіскована. Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина – до ГУЛАГу, ще частина – для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну.
Про трагічні обставини здійснення депортації свідчить Тензіле Ібраімова, що опинилася в м. Чирчик Ташкентської області: «Нас виселили з Фрайдорфського району, із с. Аджіатмак 18 травня 1944 р. Виселення відбувалося дуже жорстоко. В три години ранку, коли діти ще спали, увійшли солдати, щоб ми протягом п’яти хвилин зібралися й вийшли з дому. Нам не дозволили брати з собою ні речей, ні продуктів. З нами так грубо поводилися, що ми думали, що нас на розстріл ведуть. Вигнавши з села, нас протримали голодними цілу добу. Голодували, але з дому нічого не дозволили брати. Стояв суцільний плач голодних дітей. Чоловік воював на фронті. Я була з трьома дітьми.
Нарешті нас завантажили на автомашини й повезли в Євпаторію. А звідти завантажили в товарні вагони, битком набиті, як худобу. Везли нас 24 доби в Самаркандську область, на станцію Зерабулак, звідти вивезли в Хатирчинський район, в колгосп «Правда». Нас змушували ремонтувати приватні кибитки. Ми працювали, голодували. Багато від голоду з ніг падали. З нашого села вивезли 30 родин, з яких вижили неповних 5 родин. І в цих родинах залишились 1 – 2 особи, решта загинула від голоду й хвороб.
Моя племінниця Шейхіслямова Менубе з 8-10 дітьми була вислана з нами, а чоловік її був з перших днів війни в Радянській Армії й там загинув. А родина загиблого воїна загинула в засланні в Узбекистані голодною смертю, лише одна дівчинка на ім’я Пера залишилась живою, але від жаху й голоду, яких зазнала, стала калікою.
Наші чоловіки були на фронті, й нікому було ховати померлих, і часто трупи лежали кілька діб разом із живими».
Це був один із засобів «детатаризації» Криму. Іншими засобами були знищені культурні та історичні пам'ятки, змінено історичні назви місцевостей.
Згадуючи трагічні події 1944 року, низько схиляємо голови перед усіма загиблими та насильно переселеними народами Криму, щиро віримо, що всі страждання, тяжкі випробування кримськотатарського народу мають завершитися, адже є надія, що Україна відстоїть свою територіальну цілісність.
(За матеріалами Українського Інституту Національної пам’яті)
