Дні науки – прекрасний час для пошуку істини. Саме тому магістри освітньо-професійної програми «Літературна творчість» долучились до дискусії з театральним блогером, автором і ведучим порталу «Театральна риболовля» Сергієм Винниченком. Розмова про театральні комунікації перетворилась на виставу на чотири дії: Вистава, Театральний колектив, Глядач, Блогер. (Організатор зустрічі – гарант ОП «Літературна творчість» Тетяна Вірченко). Успішно модерували захід магістри Олександра Єременко і Вікторія Лось, Поліна Лівшиць і Дар’я Даценко, Марина Кухтик та Ірина Стасюк, Поліна Добридень і Діна Мансурова.

Чи ходимо ми в театр за інерцією? Чи є вистава продуктом для споживання? Чому сьогодні багато вистав за п’єсами В. Шекспіра? Що втрачає чи здобуває вистава мінімумом реквізиту? Чи сценічний текст сьогодні закритий для імпровізації? Ці та інші питання були предметом розмови в перший вечір 12 березня. Ми переконалися, що якість трансльованого тексту залежить від ефективності встановленого контакту між сценою і залою, а вистава стає виставою тоді, коли відбувається акт споглядання

Професійне життя акторів і режисерів, сценографів, драматургів і композиторів полонили увагу 13 березня. Але все-таки розмова була зміщена в бік акторів, адже саме вони вміють не лише володіти власним тілом, опановувати сценічний простір, а й впливати на емоції глядачів. Бо саме на актора покладена важлива місія – виступити посередником між драматургом і глядачем. Досвід Сергія дозволяє твердити, що ні блискуча режисура, ні талановита сценографія, ні класна акторська гра не врятують виставу, якщо вони мають справу із «корявою драматургією». Згадали учасники дискусії і про школу К. Станіславського, теорію Бертольда Брехта і бідний театр Єжи Ґротовського. Але найприкріше, доводиться визнавати не лише розрив між сучасними драматургами і театром, але й між театром і наукою.

Наша третя розмова була присвячена глядачам. Усім тим людям, які сидять поруч з нами в театральній залі і уважно стежать за грою акторів, усміхаються, говорять по телефону, і, навіть, вечеряють. Усі вони творять свою виставу, інколи навіть довершену. Сергій Винниченко розповідав про конкурентну боротьбу в театральному середовищі, запропонував поміркувати над тим, чи варто ходити на прем’єри. У розмові викристалізувались і певні тези, здавалось би очевидні на перший погляд, але вони потребують як осмислення, так і втілення в життя, бо змінюватимуть його на краще.

• Радість провалам інших лише знижує градус конкурентної боротьби. Конкуренція – шлях до розвитку.
• Перегляд вистав колег – ознака доброго тону.
• Глядач потребує своєї зони комфорту.

Що робити людині, залюбленій у театральну справу? Можна вчинити егоїстично і всі спостереження, емоції лишити своїми. А можна завести блог і об’єднати небайдужих театралів. Власне такий шлях і обрав наш гість, тим більше, вакуум у певному професійному середовищі провокує появу людей, які беруть на себе відповідальність за заповнення лакун.

Будьмо театралами! Будьмо відповідальними театралами!