З 05 по 14 квітня 2017 року в рамках реалізації заходів до проведення року української мови в Інституті філології проходив конкурс есе на тему «Буває, часом сліпну від краси …» (Ліна Костенко). У конкурсі взяли участь 43 студенти 1-4 курсів Інституту. Модератор конкурсу – Наталія Павлівна Русаченко, кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри української мови. Серед загальної кількості учасників було визначено переможців конкурсу:
І місце посів студент групи ФАб-2-14-4.0д Тимощенко Дмитро
ІІ місце – студентка грипи ФАб-3-14-4.0д Криворучко Валентина
ІІІ місце – студентка групи ФАб-2-14-4.0д Гринчак Людмила.
Дякуємо всім за участь у конкурсі та вітаємо переможців із найкращими есе!
Тимощенко Дмитро
ФАб-2-14-4.0д
«Буває, часом сліпну від краси…»
Щойно завітає в гості весна, вирушаю до чарівного лісу біля маленького містечка на Чернігівщині. Це справжня перлина, недоторканий, цнотливий клаптик природи, який так хочеться зберегти в пам’яті назавжди.
От ідеш лісом, заслуховуєшся неземною музикою. Шелестить зелене листя, ніжно грається з вітром і заколисує, мов той прадавній танок, мов той віковічний ритм життя. Де-не-де можна почути спалахи пташиного співу. Вони пронизують ліс, роблять його живим. Ні, не ти лісом ідеш, не ти рухаєшся ним, а він тобою, він закрадається в найпотаємніші закутки твоєї душі. Поглянеш угору і онімієш від того, як ласкаво верхівки дерев граються з весняним сонцем, укриваючи каміння разом із теплою землею мерехтливими сонячними зайчиками. А цей запах! Він, мов бальзам, очищує тебе від сірої буденності міста, наповнює надіями, надихає. І ти ходиш, мов зачарований, і відчуваєш себе частинкою того лісу, чогось справжнього, віковічного…І, буває, сліпнеш від краси…
Проте час повертатися в місто, у сіру пастку, газову камеру, де тебе палить і душить буденність… І ти не його частинка, ти лише один серед тих, хто в ньому загубився, мов та піщинка, яку вітром винесло на холодний асфальт. І ти повільно ідеш, і всередині холодно, бо усвідомлюєш, що справжньої краси мало, вона поволі зникає і її потрібно рятувати.
Криворучко Валектина
ФАб-3-14-4.0д
«Буває, часом сліпну від краси…»
Існує безліч речей, які ми не помічаємо в повсякденному житті. Просто проходимо повз, ігноруючи все, адже так часто нас поглинають власні думки, проблеми, переживання. За усім цим ми втрачаємо можливість бачити красу довкола. Хтось може скептично скривитися, мовляв, яка ж краса в засмічених однотипних мікрорайонах великого міста? Однак, бачити скрізь лише погане – не така вже й складна справа. А от уміти розгледіти серед сірої буденності красу може не кожен.
Зелена трава, теплий вітер, сонячне небо. Коливання хвиль, плавні змахи крил птахів над деревами, світло у сутеніючих мурашниках багатоповерхових будинків. І все це живе! І все це довкола кожного з нас! Гіпнотично сповиваючий труби промислових місцевостей дим, довжелезна пробка в годину пік…Навіть у цьому можна побачити красу. Я бачу. І, буває, сліпну від краси…
Гринчак Людмила
ФАб-2-14-4.0д
«Буває, часом сліпну від краси…»
Буває, дивлюсь на схід сонця і сліпну від краси.
Народження нового дня – це магічний ритуал природи, що споглядали ще наші далекі предки. Природа завмирає, ніщо ніде не ворушиться, і навіть дихати не наважуєшся. Спочатку з’являється ніжне сонячне світло, а потім усе небо спалахує рожевими, жовтими, помаранчевими кольорами. І вже незчуєшся, як настав новий світлий день. Божий день, що дарує нам ще один шанс бути щасливими. А як той день не може бути щасливим, коли починається з такого дива?
Тож моя порада: хочете бути щасливими – зустрічайте новий день із новим сонцем. І пам’ятайте: схід сонця – це схід нового