У неділю 19 лютого невелике, але поважне товариство, яке складалося з викладачів кафедри світової літератури Київського університету імені Бориса Грінченка, очолюваних завідувачем кафедри професором Ковбасенком, та їх друзі - перекладачі,журналісти, студенти зібралося у виокремленому вільному літературному музейному просторі «Двокрапка», що є частиною музею-квартири Павла Тичини на Терещенківській 5. У свій час для створення такої музейної зони свою квартиру віддав музею письменник Павло Загребельний, чия квартира знаходилася на першому поверсі як раз під квартирою Тичини.
Тему зібрання товариство визначило заздалегідь: "Залишатися чи емігрувати: Тичина versus Маланюк". Тема була обрана не випадково: відомо, що деякі українські радянські поети, як, наприклад, Максим Рильський і Микола Бажан, після смерті Сталіна певною мірою повернулися до себе колишніх. А Тичина - ні. Може, не повірив у "відлигу". Може, просто вже не зумів.
Рядки Євгена Маланюка про пізнього Павла Тичину: "від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась" Тичині були відомі. ІТичина з ними погоджувався. Більш того - у квартирі Тичини(звичайно, добряче захована) зберігалася книга з поезіями Євгена Маланюка, у якій містилися рядки про "пофарбовану дудку".
Доповідачі: професор Юрій Ковбасенко, академік Дмитро Степовик, перекладач Всеволод Ткаченко та музейник Григорій Донець. Долучилися до обговорення обраної теми професор кафедри світової літератури Київського університету імені Бориса Грінченка Оксана Гальчук та поет і перекладач, заступник Голови київського відділення СПНУ Олександр Гордон.Кожен розказав про свого Тичину, і все було цікавим для слухачів. Професор Ковбасенко згадав , як вперше у Незалежній Україні виклав до підручника біографію "буржуазного націоналіста" Маланюка, про якого в СРСР і згадувати не можна було. Поважний академік Степовик розповів про свої ,за часів доби студентства, зустрічі з поетом Тичиною. Музейник Григорій Донець, що є найстаршим співробітником музею Тичини, розказав про фонди музею.
Після заходу піднялися на другий поверх, де власне знаходиться меморіальна квартира - музей Павла Григоровича Тичини.У цій квартирі, що в елітному «наркомівському» будинку, Павло Тичина жив в оточенні своїх книжок, своїх спогадів і улюбленої музики - адже він непогано грав і на роялі, і на бандурі. З 1967 р., як зупинилося серце поета, в його квартирі збережена обстановка останніх років життя Тичини. Кожна кімната розкриває як би окремий шматочок внутрішнього світу господаря квартири, частку його душі. Ув'язнений в офіційні рамки, «пам'ятник собі» за життя, скутий офіційними увагою і шануванням, він часто міг усамітнитися тільки в «кімнаті своїх думок». Але коли господар був в настрої, то кожен прийшов міг пройти в його кабінет, де на стінах - портрети Коцюбинського та академіка-філолога Білецького, картини Миколи Глущенка, Олексія Шовкуненка, Василя Касіяна.У цій квартирі побувала вся творча інтелігенція України - музиканти, художники, драматурги. Список знаних гостей Тичини скласти просто: потрібно взяти Українську Енциклопедію і подивитися навмання прізвища його сучасників. У кабінеті ніби час здається застиглим. Старомодними видаються інтер'єри квартири 60-х років.
Тихо і темно у коридорі, адже надворі вже ніч глибока. "Не бійтеся, - шепоче кураторка музейних проектів Богдана, яка водила нас екскурсією по квартирі, - він - добра людина, лякати нас не буде".
