Село! І серце одпочине:
Село на нашій Україні —
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.
Тарас Шевченко
Напередодні Зелених свят викладачі кафедри української мови разом зі студентами-іноземцями Київського університету імені Бориса Грінченка відвідали музей «Пирогово» (Національний музей архітектури та побуту України). Нашим студентам не тільки комфортно займатися в корпусі університету, але й відвідувати екскурсії.
Останні дні червня для нас усіх насичені, оскільки завершують навчання наші іноземні студенти, скоро у них залік та іспит! Ми, викладачі, вирішили провести невеликий експеримент і запропонували нашим студентам із Туреччини:
- поїхати в українське село;
-одягнути вишиванки;
- обрати цікавий маршрут;
-написати есе про свої враження від побаченого в селі;
- українською мовою скласти розповідь про своє село в Туреччині, порівнюючи з українським;
- познайомитися з українцями та представити себе;
- відпочити на пікніку;
- відповісти на питання: Що відчуваю, коли одягаю вишиванку? Що я дізнався про Україну?
І експеримент наш пройшов вдало! По-перше, студенти погодилися із задоволенням поїхати з нами, з гордістю одягнувши вишиванки: «Кожен відчував себе українцем із турецькою душею…!»
Усі приємно вражені! Не дивно, чому завжди приваблювала й приваблює усіх Україна! Згадуємо, що, за словами Гійома Левассера де Боплана, Україна – це дивовижна земля, зі своїми звичаями та способом життя! А наші іноземці говорять, що сьогодні також закохалися в Україну! По-друге, маршрут обирали самі студенти: від Центральної України до Карпат! Порівняли хати в різних регіонах: де з дерева, де мазанка, де під солом’яною стріхою, а де під очеретом, де підбілена, де побілена, де є сволок, яку частину займає піч. Підібрали синоніми до хати – дім, оселя, батьківський поріг…. Навіть порівняли деякі назви в українській та турецькій мовах!
По-третє, наші студенти-іноземці ходили й весь час у них запитували люди: «Ви звідки такі гарні?» А вони відповідали: «Ми з Київського університету імені Бориса Грінченка!» Навіть і не говорили, що вони іноземці! Треба було побачити їхні задоволені очі!
Ось до нас підійшла бабуся, запитала: «Звідки такі гарні хлопці?». Студенти познайомилися з нею. Вона була вражена, як вони сприймають її розповідь, і сама запропонувала показати свою хату, яку доглядає! Пані Лідії 85 років. Дуже цікава, живе своєю справою і каже, що тому Бог їй дає сили, що вона любить землю й працю! Показала свої квіти і запропонувала сфотографуватися в своєму квітнику!
Пані Лідія залюбки погодилася з нами сфотографуватися! Правда, спочатку засоромилася, як справжня сільська жінка! Сказала, що якби знала, то одягнула б теж вишиванку! «Але наступного разу обов’язково одягну, тільки попередьте!» – тихенько промовила пані Лідія!
В очах студентів я побачила зацікавленість до людини, яка прожила багато років, пережила чимало, витримала різні випробування, але залишалася мудрою, доброю. А ще в очах студентів помітила сум, сум за своїми рідними бабусею і дідусем.
Пані Лідія показала нам свій город, дала понюхати квіти та нарвала м’яти до чаю! Хлопці між собою вже домовилися, у кого будуть пити чай ввечері й ділитися враженнями!
Студенти по черзі фотографувалися з пані Лідією. На моє запитання: «Що відчуваєте, коли обіймаєте бабусю?» Відповідали: «Відчуваю, що стою поряд і обіймаю свою рідну бабусю!»
А ще на території музею підійшли до школи і почали запитувати: «Чи в такій школі навчався Тарас Шевченко?» Нам навіть дозволили посидіти за партами в сільській школі!
Далі ми зайшли в церкву 17 століття!
Зверніть увагу, як студенти розглядають образи та обмінюються враженнями!
І на місточку постояли біля ставка, розказали, як рибу ловлять. Турецькою мовою риба – балик, тому і в нас в’ялена риба – балик! Чому млин біля води, а в Туреччині теж є млин! Ще й вужа побачили, насторожилися!
Підійшли до колодязя, з’ясували, що є журавель, спробували води відро дістати!
Ну і, нарешті, невеликий пікнік – перепочинок, інтермецо…
А тут кіт місцевий до нас підійшов, відчув турецькі солодощі!
Кінець подорожі. Запитуємо: «Хлопці, скільки кілометрів пройшли селом?» Студенти відповідають: «Десять кілометрів, пані Таня!» Знову запитуємо: «Втомилися?». А у відповідь: «Ні! Ми щасливі!»
Викладачі теж щасливі, бо студенти задоволені!
Ось таке українське село! Сподіваємося, що враження від екскурсії в студентів-іноземців залишаться назавжди, а та частина нашої любові до всього українського перейде й до них!